Історія формування колекцій музею

Печать PDF

Історія формування художньої колекції

Художній відділ Житомирського обласного краєзнавчого музею почав функціонувати 1922 року, коли вперше було представлено експозицію художніх творів, зібраних з покинутих будинків волинських магнатів та поміщиків, із розорених церков та костьолів. Переважно це були витвори західноєвропейських митців, які склали кістяк фондової колекції галереї, і надалі поповнювалася завдяки надходженням з державних фондів та приватних внесків. Напередодні Другої Світової війни музейний фонд нараховував близько десяти тисяч експонатів, які під час війни були нещадно пограбовані та вивезені окупантами. Після закінчення війни почали відроджувати колекцію, яка зараз нараховує 3000 екземплярів.

Гордість музею - збережене мистецтво Західної Європи XVI ст. - початку ХХ ст., переважно живопис. Розділ італійського мистецтва - це Пізнє Відродження (XVI ст.) та бароко (XVI - XVIII ст.). Великою цінністю є колекція творів митців Голландії XVII - XVIII ст. У музеї зібрано твори видатних художників групи "малих голландців" - це єдина колекція на теренах нашої країни. Також цікава колекція робіт французьких художників XVII - XVIII ст.: Клода Лефера та Якоба Фердінанда  Фута, Шарля Лебрена, Жака Куртуа, Жозефа Парроселя. В колекції галереї є німецькі автори. Серед них - графічний аркуш Лукаса Кранах Старшого. Австрійські митці - Пауль Трогер, Франц де Пауло Ферга, Йозеф Грассі Рудольф Ернст, Емеріх Фехтер. Швейцарське мистецтво представлено Жан-Етьєн Лі Отара та П'єр Луї де Ла Ріва. Вельми різноманітна колекція польського мистецтва кін. XVIII - поч. XX ст. твори Яна Банковського, Рамуальда Хойнацкого, Юліуша Коссака, Юзефа Бранта, Валерія Брохоцького.

Музей володіє також творами російських митців - В. Тропініна, Д. Штеренберга, І. Крамського, Г. М'ясоєдова, Ф. Алексєєва, Д. Антонеллі, В. Маковського, С. Юдіна. Особливе місце в картинній галереї віддано українському живопису. Це переважно іконопис XVI - XIX ст.

 

Історія формування колекції літературно-меморіального музею В.Г. Короленка

"Короленка люблять сьогодні. Люди майбутнього любитимуть його ще більше"

Олесь Гончар

Видатний письменник-гуманіст і громадський діяч Володимир Галактіонович Короленко народився 27 (15 за ст. ст.) липня 1853 р. у Житомирі, в сім'ї повітового судді. У Житомирі він прожив перші 13 років свого життя, з 1864 по 1866 рік навчався у І Житомирській чоловічій гімназії. Його талант народжувався та розквітав на благодатному українському грунті. Теми для своїх творів письменник брав з життя народу. Житомирський період життя В.Г. Короленка знайшов відображення в оповіданнях "Вночі", "Парадокс", "Моє перше знайомство з Діккенсом", в автобіографічній повісті "Історія мого сучасника". Пристрасним захисником людини від рабства, зла й неправди, непримиренним ворогом насилля Короленко виступає протягом усього життя.

У 1866 році родина Короленків назавжди залишає Житомир та переїжджає у Дубно, потім - до Рівного, Петербург, Нижній Новгород, Москва, заслання до Сибіру за революційно-демократичні погляди, Полтава - такі життєві шляхи письменника і борця за щастя людини В.Г. Короленка. Опубліковані лише наприкінці 80-х років минулого століття його листи до А.В. Луначарського остаточно означали неприйняття Короленком будь-якого насилля, зокрема, радянської влади та більшовицького терору. До останніх днів життя Володимир Галактіонович був змушений бути і письменником, і правозахисником, і громадським діячем. У 1953 році будинок у Житомирі, де пройшли дитячі та юнацькі роки письменника, був оголошений пам'яткою історії. У 1973-му тут було відкрито літературно-меморіальний музей В.Г. Короленка, у семи залах експозиції якого численні прижиттєві видання його творів, автопортрет Короленка, сімейні реліквії родини. Окремий зал присвячено розквіту творчої діяльності В.Г. Короленка. 

 

Історія формування природничої колекції

Як відомо, історія музею - це історія різноманітних зібрань та колекцій. Історія відділу природи Житомирського обласного краєзнавчого музею, розпочалася з геологічної колекції. Заснував музей у 1865 році волинський губернатор М.І. Чертко, котрий пожертвував 48 зразків місцевих гірських порід і мінералів для експонування в Житомирській російській публічній бібліотеці.Активний розвиток природничих музейних колекцій пов'язаний з іменами П.А. Тутковського (1858-1930), видатного українського геолога, палеонтолога, академіка Української й Білоруської академій наук; Р.І. Собкевича (1837-1911), відомого ботаніка, голови природничої секції Товариства дослідників Волині; М.П. Кудрицького (1856-1933), відомого метеоролога й педагога; С.В. Бєльського (1866-1943), невтомного дослідника надр Полісся; А.В. Ксенжопольського (1877-1939), ентомолога й колекціонера, та інших. Унікальну зоологічну колекцію музею було створено відомим краєзнавцем і таксидермістом В.І. Бруховським (1890-1969). За музейну роботу його було нагороджено Орденом Трудового Червоного Прапора. Його таксидермічні скульптури відрізняються високим художнім та науковим рівнем, більшість з них створені у вигляді біогруп. Відділ природи Житомирського краєзнавчого музею з багатим зібранням природничих зразків має велике науково-пізнавальне та еколого-освітнє значення. Основний фонд колекції нараховує 12480 одиниць зберігання.

 

Історія формування колекції Коростенського краєзнавчого музею

Історія створення музею почалася ще у 1924 році. Першим його директором був завідувач Коростенським окружним відділом народної освіти, відомий український археолог Ф.А. Козубовський. Знахідки проведених ним у 1925 році археологічних розкопок стали основою першої експозиції музею. Колекція складалася з 400 музейних предметів. Під час Другої світової війни зібрання музею було втрачене. У повоєнний період музейне краєзнавство у місті довгий час існувало на громадських засадах. Біля витоків відродження музейної справи у Коростені на державному рівні стояв С.І. Іванов, вчитель історії, пізніше - Почесний громадянин міста. Зібрана ним колекція в основному фонді музею налічує понад 3,5 тис. музейних предметів. 1986 року було розпочато створення нової експозиції музею, яку було відкрито для відвідувачів 30 грудня 1987 року у приміщенні колишнього штабу Коростенського укріпрайону.

В експозиції представлено історію розвиток краю з найдавніших часів до сьогодення. Найбільш цінними експонатами є зразки мінералів, зброя ХІІІ-ХІХ ст., народний одяг та килими, знаряддя праці поліщуків, предмети народного декоративно-ужиткового мистецтва. Відтворений в оригінальних пам'ятках інтер'єр кузні ХІХ століття. Окремий розділ присвячений подіям Великої Вітчизняної війни у краї: експонуються матеріали про партизанську родину Шапарчуків, меморіальні комплекси Героїв Радянського Союзу С.А. Козака та П.Ф. Жмаченка. Сьогодні Коростенський краєзнавчий музей презентує унікальну самобутню культуру древлянського краю, він є єдиним на теренах північних районів Житомирщини, що системно вивчає та відтворює в експозиції історію Древлянського князівства, центром якого і було місто Іскоростень.

 

Історія формування колекції літературно-меморіального музею Лесі Українки

"Любила Леся Звягель дуже, особливо ж звягельську прекрасну річку Случ з його скелястими берегами, і старий величезний густий сад Завадських. Взагалі звягельський період свого життя Леся згадувала завжди, як щось найпрекрасніше".

Олена Пчілка

25 лютого 1871 року народилася Лариса Косач, у майбутньому - славетна українська поетеса Леся Українка. У Звягелі її життя було ще не затьмарене: вона там була здорова, там мала хорошу природу навкруги і хороше товариство. 1 серпня 1963 року з нагоди 50-річчя зо дня смерті Лесі Українки в будинку дитинства відкрито музей-бібліотеку. А у лютом 1971 року на 100-річчя з дня народження Лесі Українки  Новоград-Волинському відкрито літературно-меморіальний музей поетеси. У п'яти кімнатах меморіального будинку відтворено життя родини Косачів у Звягелі: документи, картини, фотознімки, книги, меблі тих часів та унікальні меморіальні речі поетеси: український національний костюм, пенал, чашечка, привезена нею з далекої Італії. Одинадцять щасливих років прожила тут сім'я Косачів. Спогади дитинства звягельського періоду оживуть у творах Лесі Українки "Лісова пісня", "Купала на Волині", "Забуті слова", "Подорож до моря". В окремій залі експонуються реліквії родини Косачів та її оточення. Серед них - малюнок Лесі "Волинська хата"; порцелянова таріль, соусник, молочник, жіноче портмоне. Доповнюють експозицію речі з родини Пилипа Іринеєвича Немоловського, лікаря, котрий лікував Лесю. Сьогодні музей Лесі Українки - це літературно-меморіальний комплекс із двох частин: меморіальної та відділу вшанування пам'яті поетеси "Серед живих жива", де експонуються матеріали багатогранної літературної спадщини Лесі Українки, твори українських письменників, оригінальні сувеніри та виготовленні з любов'ю подарунки музею. Представлені також матеріали щорічних, а з 1986 року - міжнародних літературно-мистецьких свят "Лесині джерела", що проходять у дні пам'яті геніальної поетеси на початку серпня.

 

Історія формування колекції музею-садиби Рильських

"З Романівкою пов'язані найсолодші і найболючіші спогади про дитячі мої роки"

Максим Рильський

Побудований на початку ХХ століття будинок, у чотирьох залах якого нині розгорнута експозиція, належав родині Рильських. Пізніше тут була відкрита сільська школа, де у 1918-1919 роках вчителював Максим Тадейович Рильський, викладаючи українську мову, літературу та історію. Музейна кімната у школі була відкрита ще у 1965 р., а після переселення школи до нової будівлі почалося створення нової експозиції. Музей-садиба був відкритий для відвідувачів у 1988 році. В експозиції подано матеріали про батька поета, видатного українського громадського діяча Тадея Розеславовича Рильського у Романівці, численні документи, книг, фотографії, особисті речі, які розповідають про творчий шлях, громадську діяльність та захоплення видатного поета.

Численні речові, писемні і фотодокументи розповідають про життєві долі багатьох талановитих людей, пов'язаних з родиною Рильських. Щороку, коли зацвітають бузки, проводиться літературно-мистецьке свято "Романівська весна" - свято краси, рідного слова, рідної пісні, свято шани славному роду Рильських. 

 

Історія формування колекції музею партизанської слави Полісся

Безкрайні ліси Полісся завжди лякали німецькі війська - в цих непролазно-топких лісах  знаходилися партизани. В своїх військових маневрах вони старалися обходити ці гиблі місця, а села, які зустрічалися на шляху, - спалювали, розстрілюючи людей - для них кожний був партизаном. Тільки в одному Словечанському районі за два роки окупації було розстріляно дві тисячі людей, спалено 33 населених пунктів. В часи війни багато людей пішло у підпілля - на території області було сформовано 210 первинних підпільних організацій, які наносили болючі удари по ворогу, скоординовуючи свої дії разом з партизанами Польщі та Словаччини. Саме про партизанський рух Полісся, про героїчні подвиги населення і розповідає музей партизанської слави. Спорудження будівлі музею почалося у 1961 році "народним методом" як пам'ятник усім загиблим і живим, які боронили рідну землю від окупантів. До 1971 року музей працював на громадських засадах, після реекспозиції 1971 року музей працює як відділ Житомирського обласного краєзнавчого музею. 9 травня 1985 року, до 40-річчя Перемоги, відкрилася для відвідувачів нова експозиція музею у п'яти залах. Ліси Овруччини були місцем дислокації партизанських з'єднань С.Ф. Малікова, О.М. Сабурова, О.Ф. Федорова, С.А. Ковпака, М.І. Наумова. Вирішальну роль у партизанській війні краю зіграло Житомирське партизанське з'єднання ім. Щорса під командуванням С.Ф. Малікова. Майже чотири з половиною тисячі бійців перебувало у загонах з'єднання взимку 1943-44 рр. В експозиції - документи-свідчення нелюдських злочинів фашистів, карта спалених сіл, фотографії очільників підпільного обкому партії та членів найбільших підпільних організацій Житомирщини, матеріали про перших десантників, їх особисті речі, документи, фрагмент парашута. Окрема вітрина розповідає про діяльність командира партизанського з'єднання ім. Щорса С.Ф. Малікова. Уявлення про партизанський побут дають ручний млин, гармонь, постоли, радіоприймачі. Унікальні експонати - шкіряна куртка С.Ф. Малікова, особисті речі народної поетеси, колишньої партизанської зв'язкової Ольги Добахової, документи Яна Налєпки (Рєпкіна), словака за національністю, який перейшов на сторону партизанів і загинув 17 листопада 1943 року у бою за звільнення міста Овруча. В останньому розділі музею представлені матеріали повоєнних років: відбудова Словечанщини, зустрічі колишніх партизанів. трагедія поліських сіл, постраждалих від аварії на ЧАЕС, участь земляків в афганській війні.

Цей невеликий музей, як вічна пам'ять тим, хто захистив цей край від німецьких загарбників, як данина глибокої поваги до бойових подвигів своїх земляків, як живий пам'ятник всім загиблим у роки війни. 

 

 
  , .